Ахтем Сеітаблаєв: “Розповідаю про те, у що вірю і що мені болить…”
17.05.2021 22:52 No Comments Головна,Інтерв'ю Redaktor

Його ім’я у титрах фільму як знак якості вітчизняного кінематографу. Український актор та режисер кримськотатарського походження  Ахтем Сеітаблаєв у своєму творчому доробку має більше 15 фільмів,знявся в 27 картинах, також він грає у виставах Київського академічного театр драми та комедії на лівому березі Дніпра, очолює державне підприємство “Кримський дім”.

 “Хайтарма”, “Чужа молитва”, “Кіборги”, “Захар Беркут”, “Номери” (у співавторстві з Олегом Сенцовим) найбільш відомі його кінороботи. За головну роль у фільмі Нарімана Алієва “Додому” отримав нагороду 7-го Міжнародного Босфорського кінофестивалю (а саму стрічку  було визнано найкращим іноземним фільмом). 

Минулого року Ахтем Сеітаблаєв отримав одну з найпрестижніших нагород у сфері культури – премію імені Василя Стуса, за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.

15 травня Ахтем Сеітаблаєв завітав до нашого міста, щоб взяти участь у вечорі-реквієму “Пам’ятаємо”, приуроченого до Дня памяті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Вранці цього дня він разом зі співачкою Джамалою поклали квіти до пам’ятного знаку жертвам геноциду кримськотатарського народу 1944 року біля кіноконцертної зали “Ювілейний”.

Про його місця сили у Криму, про історії, які надихають, який сенс вкладає у поняття “додому” та який фільм мріє зняти читайте у ексклюзивному інтерв’ю з заслуженим артистом АР Крим Ахтемом Сеінтаблаєвим.

 

Ахтеме, Ви вже не вперше на прикордонній Херсонщині. Чи відчуваєте тут близькість до рідного Криму?

-Звичайно! Вона відчувається ще у потязі на під’їзді  до Херсона. Особливо зараз, тому що у Києві дуже холодно і не зрозуміло, коли буде справжня весна, сподіваюсь, скоро вона все ж прийде. У мене таке відчуття, що у повітрі відчувається близькість моря. Звичайно, я розумію, що це певний тригер для мене, адже Херсон географічно ближчий до Криму, тому я і в повітрі чую запах моря. Але це дійсно так. І трава, і дерева, і таке сонце буває тільки на півдні.

 

А коли Ви в останній раз були в Криму?І за чим, окрім родини та близьких людей, найбільше сумуєте?

-Останній раз був 7 років тому. Сумую за тими місцями, які для мене є (посміхається – автор. примітка), це зараз модно називати “місцями сили”. І це дійсно так! Це біля Судаку, там є селище Капсихор, у якому народилась моя мама. Біля цього селища є надзвичайні місця, вони не туристичні, а точніше не відомі широкому туристичному загалу. Там живе мій друг, і він відкрив їх для мене, коли я приїздив туди. Я обов’язково їздив туди, коли був у Криму. Проводив там кілька днів. І для підзарядки, і для відпочинку.

 

Ахтеме, Ви з родини депортованих кримських татар. Багато Ваши стрічок (“Чужа молитва”, “Хайтарма”, “Додому”) ніби рупор Вашого народу. Ви у собі відчуваєте потребу такої місії?

-Якщо чесно, я не відчуваю себе рупором кримськотатарського народу, скоріше це моє бажання розповідати про те, про що я знаю, про те, у що я вірю, що мені болить, на що я сподіваюсь, чому я радію. Тому кримськотатарська тема у тому, що я роблю, займає особливе місце. 

 

Роль Мустафи у фільмі “Додому” має паралелі з Вашим життям?

-У тому числі, так. Ця історія певною мірою нагадала мої власні взаємовідносини з моїм батьком. Вона, дякуючи Всевишньому, не така драматична. Скажу більше, я знаю чимало таких родин, і я розумію свого персонажа в тому контексті, чому він так доволі жорстко себе поводить. Багато років, десятиріч, навіть сторіч в пам’яті народу живе усвідомлення того, що переважною більшістю, особливо те, що стосується держави, є до тебе, до твоєї родини, до твого народу, до твоїх дітей ворожим. Для того, щоб вберегти своїх рідних потрібно побудувати от такий величезний мур, фортецю і оберігати своїх рідних та близьких. Іноді, захищаючи своїх рідних та близьких від агресивного зовнішнього світу, ми не помічаємо як будуємо ці мури всередині родин. Це драма, так. Я надзвичайно вдячний сценаристам, і режисеру, який є одним із авторів сценарію, що вони дали моєму персонажу можливість наприкінці історії свого життя попросити пробачення і бути пробаченим за це.

Поняття “дому” для Вас що? Який сенс Ви вкладаєте у це слово?

-Це поліфонія почуттів і сенсів для мене. Звичайно, це кримська земля, кримське море, це кримські гори. Але, в першу чергу, звичайно, це люди. І якщо люди збережуть свою мову, свої традиції, свою культуру, свої особливості, будуть освіченими, відкритими світу. Будуть людьми, які формують порядок денний, незважаючи на те, що їх небагато, але будуть з’єднанні, освічені, виховані, сильні, з вірою в те, що добро обов’язково переможе і їх рідна земля, Крим, повернеться. Якщо казати про політичну складову, повернеться у склад України, тому що є невід’ємною її частиною,  і що ми набудемо міцної територіальної автономії у складі України, що буде запорукою, у тому числі, що Крим ніколи і ніхто більше не зможе захопити. Тому поняття дому для мене міцний фундамент, освічені люди і чисте небо над головою ім’я якому Крим.

 

Ахтеме, а ким зараз Ви себе більше відчуваєте – актором чи режисером?

-Я не роз’єдную, майже не роз’єдную, для себе ці поняття. Інша справа, що за своїми нюансами, це все ж таки різні професії. Звичайна річ, переважною більшістю режисером.

Які історії Вас приваблюють, що є поштовхом для того щоб саме ця історія стала Вашим фільмом?

-Про надію, про набуття надії, про людей, про надзвичайні події або незвичайні випробування. Це не обов’язково війна. Бо, здавалось би, із звичайної історії стосунків у родині може вийти епічна історія, яка може бути трансформована у, скажімо, світові події. Або ми можемо уявити собі як би це відгукнулось, що ця родина, не обов’язково з фільму “Додому”, я взагалі кажу, що саме ця модель взаємостосунків у родині легко трансформується  на будь-який сюжет, будь-яку географічну обємність, якщо ми уявимо, що представники цієї родини є головами уряду сусідніх країн, їх особисті стосунки впливають на долю Європи. По-різному може бути. Для мене, в першу чергу, це має бути людська історія, емоційна, змістовна, у чомусь повчальна, не мораліте, а так, щоб для глядача, завдячуючи спільній роботі акторів, режисера, композитора, оператора, усієї команди, вийшла історія, якою він буде захоплюватись. Там, де він зможе і посміятись, і посумувати, і поплакати, і повірити у набуття надії, і знов посміятись вже над собою.

Проект Вашого фільму “Конотопська битва” свого часу не отримав державного фінансування. Ви тоді коментували так: “Найближчі 2-3 роки не буде фільмів з такою тематикою як у фільмах “Черкаси”, “Кіборги”, “Захар Беркут”. Щось змінилось з тих пір?

-Це було 2 роки тому, і можливо, все й на краще. Принаймні, поки що.

 

Не шкодуєте?

-Слухайте, пройшов час, коли я шкодував. Жити шкодою – це не давати собі прогресувати. Тому рухаймось вперед! Якщо на те буде воля Всевишнього я зніму цю стрічку.

 

Які українські кінострічки останнього часу Вас найбільше вразили? Які порекомендуєте до перегляду?

-”Мої думки тихі”, “Атлантида”, “Погані дороги”. 

Я не так багато бачив, на жаль. Ті, що я назвав, я бачив, і можу з впевненістю рекомендувати.

Ахтеме, який фільм мрієте зняти?Десь Ви казали, що мрієте зняти комедію.

-Мрію знімати комедію, але буду знімати військовий (посміхається – автор. прим.) Але це дуже класна історія, вона документальна, і я не зміг пройти повз неї. Це історія захисту Луганського прикордонного загону, у особистому складі якого було 85% місцевих мешканців.

 

Дякую Вам а розмову!

 

СПІЛКУВАЛАСЬ

ОКСАНА НАУМОВА  

 

Про Автора

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *