“Собаче серце” – жахлива історія Максима Голенка
07.09.2021 13:29 No Comments Головна,Новини Redaktor

Епатажна вистава Максима Голенка “Собаче серце” вчора презентована херсонцям у рамках міжнародного театрального фестивалю “Мельпомена Таврії”.

 

 

Ім’я режисера Максима Голенка вже давно є синонімом епатажу, неординарності та загострення почуттів. Його вистави шокують, вражають, викликають бурхливі суперечки та… не лишають байдужими. Минулорічна “Мельпомена” подарувала глядачам незабутню зустріч з його виставою “Кайдашева сім’я” (Дикий театр), яку потім ще довго обговорювали в театральних кулуарах. Виключенням не стало й “Собаче серце” у майстерному виконанні акторів Одеського академічного українського театру ім. В. Василька. Від Максима Голенка не слід чекати дотримання класичних канонів у постановці, навіть якщо мова йде про відомий твір Михайла Булгакова, він майстер у порушенні правил та поєднанні, здавалось би, непоєднуваного. І це те, що захоплює та вражає!

“Коли ти робиш такого письменника як Булгаков, хочеться, щоб там набагато більше було Булгакова. Ми потягнули “Собаче серце”, а там щось інше полізло. Там є і з “Морфія”, інші оповідання. Згадується і листування сучасних політиків. У нас дуже швидко все змінюється, політики стають все менше цікавими. Навіть такі іпостасі як Аваков вже йдуть, а ми його нормально так прикладали”, – розповідає Максим Голенко.

Сюжет вистави усім добре відомий, і, як виявилось, залишається актуальним і майже століття після написання Булгаковим. На жаль, суспільство не засвоює уроків історії, і знову й знову повторює помилки минулого. Про це свідчать майстерно вплетені у сюжет інсценізації політичні алюзії сучасного світу.

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеримент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку,  намагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. 

Протягом двох годин вистави глядачі переживали діаметрально протилежні відчуття, спостерігаючи за розвитком сюжету та дивовижним режисерським втіленням на сцені. Співчуття, огида, жах… Сатира Булгакова знайшла своє продовження у сучасному політикумі. Сміх викликали добре знайомі фрази – і про “корабельну сосну” і “нужно просто перестать стрелять”. Такий собі сумний гумор сучасного світу. І Булгаковський Шаріков добре вписався в цю політичну галерею сучасної країни.

“Взагалі-то, мабуть, це про сьогодення. Шаріков – це потвора, це зло, яке ми самі породжуємо. Породжуємо своєю невихованістю, відсутністю моральних принципв, відсутністю елементарної людяності. Це така потвора, яку створюють люди”, – зазначає виконавець ролі Поліграфа Поліграфовича, актор Олександр Самусенко. 

“Жахлива історія” – саме так визначають жанр вистави її творці. І це дуже влучне визначення, адже жах протягом перегляду вистави охоплює часто. Жах від фатальності та приреченності ситуації, жах розуміння того, що такі Шарікови зустрічаються нам у житті надто часто.

“Мені колись викладали макроекономіку. І я просто зрозумів таку істину: коли щось відбувається на рівні масштабів держави, планети, то ти як людина нічого не можешь зробити, щоб на щось якось впливати. Мені здається, якщо Шаріков з’являється десь поблизу – то ти повинен чинити опір йому, але якщо він з’являється там, де він недосяжний для тебе – то всі підлаштовуються”, –  розмірковує виконавець ролі доктора Борменталя, актор Вадим Головко.

“Знакову для нас виставу ми привезли на знаковий для нас фестиваль” – підкреслив режисер Максим Голенко. Він зазначає, що “Мельпомену Таврії” приїджає з 1999 року, коли ще був актором у миколаївському театрі. “Нам подобався Херсон у травні, тепер ми любимо його у вересні”, – посміхається режисер.

Хтось, звичайно, перелякано вигукне “Булгакова так не ставлять!”, інші ж ще довго аплодуватимуть стоячи. Адже усе завжди вирішує післясмак. “Собаче серце” – це присмак крові та люті, жаги змін та фатальних помилок, безпорадності від зустрічі з “невдалим експериментом” на ім’я Шаріков та проблиском надії від світла операційної, коли вже закривається театральна завіса.

 

Автор: Оксана Наумова

Фото: Оксана Наумова, Юлія Португальська

Про Автора

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *